Оплата проїзду
З самого початку війни і до сьогодні проїзд у харківському метрополітені є безкоштовним та повністю дотується міським бюджетом. Вхід вільний як для проїзду, так і для укриття під час повітряних тривог. В цій статті розглянуті способи оплати проїзду, що існували від дня відкриття до початку повномасштабного вторгнення.
За час існування Харківської підземки в ній змінилося кілька засобів оплати проїзду: п’ятикопійчані монети, паперові талони, жетони різних кольорів, місячні проїзні картки, проїзні картки з фіксованою кількістю поїздок, люмінофорні картки, паперові квитки зі штрих-кодом, безконтактні електронні картки, єдині електронні квитки, карта харків’янина. Здебільшого вони були типовими для метрополітенів взагалі, але бували й свої, унікальні.
Дуже тривалий час від моменту відкриття оплата проїзду здійснювалася радянськими 5-копійчаними монетами, що опускалися в турнікет для проходу на станцію. У вестибюлях станцій було встановлено розмінні автомати, які обмінювали монети номіналом 10, 15 та 20 копійок на 5-копійчані монети. При цьому метрополітен не ніс жодних додаткових витрат на реалізацію засобів оплати проїзду, оскільки використовувалися монети Національного банку СРСР.
У квітні 1991 року, на заході радянської епохи, вартість проїзду підскочила одразу втричі, до 15 копійок. При цьому частина турнікетів почала приймати 15-копійчані монети, решта були переобладнані для приймання трьох п’ятикопійчаних монет, що вставлялися в турнікет одна за одною.
Радянські монети номіналом 5 копійок, які були основним засобом оплати в метрополітенах СРСР, і 15-копійчані монети, що прийшли їм на заміну.
Розмінні автомати у вестибюлі станції «Вулиця Свердлова» («Холодна гора»).
Такі автомати були знайомі пасажирам усіх метрополітенів СРСР.
Також у радянські часи існували комбіновані проїзні для метро, автобуса, трамвая та тролейбуса: громадянські – вартістю 6 карбованців та учнівські за половину ціни.
Проте така система проіснувала недовго. Вже в січні 1992 року вартість проїзду зросла знову і становила 30 копійок. Турнікети переобладнали для приймання двох 15-копійчаних монет. Розмінні автомати з того часу не використовувалися, але провисіли ще дуже довго, і останні з них зникли з вестибюлів лише у 2012 році. Стало очевидно, що зростання цін на цьому не припиниться, і щоразу переробляти турнікети буде проблематично. З запровадженням національної валюти – карбованця, кількість металевої грошової маси стала різко скорочуватися і дуже скоро монети стали дефіцитом. В цих умовах було ухвалено рішення з 1 березня перейти на систему оплати проїзду за допомогою паперових талонів. Талони такого типу застосовувалися для трамваїв, тролейбусів та автобусів. Для проходу на станцію потрібно було пройти із паперовим талоном через контролера, де талон гасився. Така ситуація призвела до того, що пропускна спроможність вестибюлів різко скоротилася, і в переходах вишиковувалися довгі черги.
Паперові талони для оплати проїзду в метро зразка 1992 року.
Після здобуття Україною незалежності країна почала переходити на власну валюту, і радянські копійки поступово виводилися з обігу. Важка економічна ситуація та пов’язана з цим гіперінфляція змушували керівництво метрополітену шукати новий, більш досконалий спосіб оплати проїзду, який був би ефективним у використанні та дозволив відновити пропускну спроможність вестибюлів.
І такий спосіб було знайдено – ним став пластиковий жетон, винайдений Харківським інститутом монокристалів Національної академії наук України. Такі жетони виготовляють за допомогою машин для лиття пластмас під тиском. Пластик у вигляді гранул або порошку завантажується в таку машину, після чого розплавляється та переливається у спеціальну форму, де й застигає. У принцип дії таких жетонів належить явище люмінесценції органічних люмінофорів, розчинених у твердих полімерах. Саме за люмінесцентними властивостями жетон розпізнавався фотоелементами турнікету.
Жетони з’явилися у касах метро 1 червня 1992 року. Вже у перші дні використання вони продемонстрували свою ефективність. На відміну від металевих жетонів, які виготовлялися шляхом карбування, пластикові полімерні жетони мали низьку собівартість виробництва та були добре захищені від підробки. Тепер за частих змін вартості проїзду не вимагалося серйозних втручань у роботу турнікетів – просто підвищували ціну на жетони. Лише при заміні одного типу жетонів на інший жетоноприймачі переналаштовувалися таким чином, щоб старими жетонами пройти на станцію було вже не можна. Крім того, кожен жетон був в обігу і міг використовуватися багато разів. Саме тому жетони добре зарекомендували себе і протягом 20 років були основним засобом оплати проїзду.
Перші жетони було виготовлено на підприємстві «Хартрон» із залученням підрядних організацій. Потім жетони виготовлялися у майстернях самого метрополітену.
Як відомо, наш народ хитрує на вигадки, що виявилося і тут. При виїмці жетонів із турнікету спочатку зрідка, а потім все частіше стали вилучати половинки, а то й четвертинки жетонів. Довелося додатково модифікувати технологію розпізнавання. Щоб пройти через турнікет старими жетонами, які вже не використовуються, в різний час жетони кип’ятили в каструлі або обробляли їх поверхню наждачним папером.
Саме Харкову завдячують своєю появою полімерні жетони, які розпізнавались турнікетами за їхніми люмінесцентними властивостями. Згодом такі жетони знайшли своє застосування у метрополітенах Москви, Києва, Дніпра, Тбілісі, Ташкента, Баку.
За час використання тип жетонів змінювався кілька разів. Відмінності стосувалися переважно кольору (помаранчевий, синій, зелений) та ступеня прозорості (прозорі та непрозорі жетони). Крім того, існували пробні партії жетонів інших кольорів, які ніколи не використовувалися у Харківському метрополітені.
Спочатку жетони купувалися лише у касах метрополітену. Наприкінці 90-х у вестибюлях станцій було встановлено автомати з продажу жетонів, аналогічні тим, що з’явилися у Київському метрополітені. З 2009 року, коли каси в метрополітені були закриті та продаж засобів оплати проїзду повністю автоматизований, жетони продавалися в автоматах нового зразка.
З розвитком нових засобів оплати проїзду та появою пільгових категорій пасажирів роль жетонів поступово знижувалася. Проте вони користувалися популярністю протягом усього часу їх використання. Керівництво метрополітену планувало відмовитися від жетонів з 1 вересня 2012 року, проте на численні прохання харків’ян цей термін було подовжено. Приймання жетонів у метро остаточно припинено 10 жовтня 2012 року.
Прозорі жетони помаранчевого кольору з рекламою «Саламандра» та державним гербом України зразка червня 1992 року.
Прозорі жетони помаранчевого кольору з рекламою «Саламандра», рекламою «Станк» та державним гербом України зразка серпня 1992 року.
Непрозорі жетоні помаранчевого кольору з рекламою «Саламандра», рекламою «Станк» та державним гербом України зразка грудня 1992 року.
Непрозорі жетони помаранчевого кольору з рекламою «Станк» зразка травня 1993 року.
Непрозорі жетони помаранчевого кольору зразка грудня 1993 року та січня 1994 року. У цій серії жетонів на зворотному боці зустрічалися: державний герб України, перший герб Харкова, герб Харкова 1781 року, герб Харкова 1878 року, герб Харкова 1968 року, емблема метрополітену, стилізована літера «М».
Непрозорі жетони помаранчевого кольору з рекламою «Станк» зразка жовтня 1994 року.
Непрозорі жетони салатового кольору із рекламою «Станк» зразка січня 1996 року.
Непрозорі жетони салатового та світло-зеленого кольору з гербом Харкова зразка квітня 1996 року.
Прозорі жетони зеленого кольору із емблемою Харківського метрополітену зразка червня 2000 року.
Прозорі жетони зеленого кольору із емблемою Харківського метрополітену зразка жовтня 2003 року. Такі рідкісні жетони мали літеру «П».
Прозорі жетони синього кольору із емблемою Харківського метрополітену зразка лютого 2009 року.
Прозорі жетони кольору морської хвилі із емблемою Харківського метрополітену зразка жовтня 2010 року.
Остання серія жетонів – прозорі жетони синьо-зеленого кольору зразка січня 2012 року, випущені до Євро-2012. На звороті зустрічалися: герб Харкова, пам’ятник козаку Харко, пам’ятник Тарасу Шевченку, Дзеркальний струмінь.
Автомати продажу жетонів 1997 року.
Автомати продажу жетонів 2009 року.
Іншим засобом оплати, який було запроваджено для оптимізації пасажиропотоку, став місячний проїзний. Такі проїзні використовувалися у Харківському метрополітені з 1991 по 1998 рік. У перші кілька місяців такі проїзні являли собою простий клаптик картону та пред’являлися контролеру при вході на станцію. Потім з метою розвантаження пропускних пунктів та скорочення черг пасажирів на картонну основу стали наносити магнітні смуги, причому смуги розташовувалися не на лицьовій чи зворотній стороні, а всередині. Щомісяця змінювалося лише розташування, товщина та кількість смуг. Основним їх недоліком був дуже слабкий захист від підробки. Виготовити підробку можна було навіть у домашніх умовах, просто переклеївши магнітні смуги, щоб їхнє положення змінилося, або домалювати потрібні смуги гелевою ручкою. Так, до березня 1996 року кількість підроблених проїзних зросла настільки, що керівництво метрополітену вирішило перервати використання місячних проїзних і не приймати їх. Також недоліком таких проїзних була висока схильність до деформації, чутливість до механічних та інших ушкоджень.
З травня 1996 місячні проїзні стали пластиковими, а магнітний шар наносився на зворотний бік.
Такі проїзні надавали право на необмежену кількість поїздок протягом місяця, на який вони були куплені. Для проходу на станцію проїзний треба було провести через пристрій для зчитування на турнікеті. Вартість такого проїзного традиційно дорівнювала вартості 60 одноразових поїздок. Часом їх не було у касах і купити їх було проблематично, особливо часто таке бувало перед черговим підвищенням тарифу.
Картонні проїзні з магнітною смугою 1991-1995 років
Комбіновані проїзні з магнітною смугою
Пластикові проїзні з магнітною смугою 1996-1997 років
Чергова по станції проводить інструктаж пасажирів щодо використання перших зразків проїзних, станція «Барабашова», 1991 рік. Фото з архіву В. Кручини.
З 9 липня 1998 року на заміну проїзним із магнітною смугою прийшли пластикові проїзні картки з фіксованою кількістю поїздок. Вони являли собою пластикову смарт-карту із вбудованим чіпом. Зазвичай на таких картах було зображено станції Харківського метро та написані правила користування. У продажу були карти на 10, 20, 30, 60, 100 та 250 поїздок. Найбільшу популярність набули проїзні на 60 поїздок, оскільки саме вони видавалися студентам та співробітникам державних установ. При купівлі такої картки, крім вартості самих поїздок, за неї необхідно було внести заставну вартість – 2 гривні. Після того, як усі поїздки на карті були вичерпані, можна було повернути картку до каси та отримати заставну вартість назад, або внести суму за ту кількість поїздок, на яку розраховано картку, та користуватися карткою повторно. Для проходу на станцію потрібно було вставити картку в спеціальний зчитувач на турнікеті, при цьому поряд загорялося число, що показує залишок поїздок на карті. Пластикові проїзні картки із фіксованою кількістю поїздок використовувалися у Харківському метрополітені до 2007 року.
1 квітня 1997 року з’явився ще один зручний спосіб оплати проїзду для тих, хто не бажає запасатися великою кількістю жетонів – люмінофорні карти (люм-карти).
Вони являли собою тонку довгасту пластикову картку невеликих розмірів. У лівій частині була розміщена інформація про карту, а в правій знаходились пронумеровані смужки, кожна з яких відповідала одній поїздці. Перші люмінофорні карти були виготовлені з ламінованого паперу. Через невеликий проміжок часу їх почали робити із пластику. Принцип роботи полягав у зчитуванні зображення, що містило спеціальні добавки на основі люмінофорів.
Для проходу на станцію необхідно було вставити люм-карту в спеціальний пристрій, який був змонтований на турнікеті. Цей пристрій відрізав одну смужку та повертав карту назад. Зазвичай у вестибюлі станції було встановлено не більше двох таких пристроїв.
Перші такі карти мали 11 смужок та продавалися за 3 гривні. Таким чином, одна з поїздок була безкоштовною. Після підвищення вартості проїзду до 50 копійок люм-карти також мали 11 смужок та коштували відповідно 5 гривень. В останні два роки використання люм-карти мали 12 смужок та коштували 6 гривень, безкоштовної поїздки в них уже не було.
Незважаючи на те, що люм-карти були зручними у використанні, вони мали і суттєвий недолік, такий як низька рентабельність виробництва. Траплялося, що пристрій зчитування люм-карт не спрацьовував, тоді доводилося підходити до контролера, який відрізав смужку ножицями. Крім того, народні умільці знайшли вразливості – якщо на карті робили надрізи, пристрій відрізав смужку не повністю, що дозволяло отримати більше поїздок, ніж дає люм-карта. Такого ж ефекту можна було досягти, якщо навмисне висмикнути карту зі зчитувального пристрою раніше, ніж він саме її витягне. Такими способами залежно від вправності та удачі умільці могли їздити картою й удвічі більше. Тому в березні 2006 року керівництво метрополітену відмовилося від люм-карт.
Так виглядали люмінофорні карти з відрізними смужками зразків 1997, 1998, 2000, 2001, 2004 років.
Протягом десятиліття найзручнішим засобом оплати проїзду у Харківському метрополітені були безконтактні електронні картки (БЕК). Ці карти з’явилися 1 липня 2007 року. Вони являли собою пластикову картку стандартного формату з вбудованим електронним чіпом. Для проходу на станцію карту потрібно було докласти до пристрою, що зчитує, на турнікеті, при цьому на індикаторному табло відображався залишок суми на рахунку. Якщо картка знаходиться в гаманці або захисному футлярі, діставати її не обов’язково. Якісь махінації з такими картами провести було практично неможливо – навіть якщо за допомогою електронних засобів перезаписати дані на RFID-чіпі, це нічого не дасть, оскільки дані щодо використання картки з терміналів та турнікетів синхронно заносяться до бази даних на сервері метрополітену і надалі звіряються.
Безконтактну картку можна було придбати у спеціальних автоматах із продажу таких карток. Для цього треба було вставити купюру номіналом 20 грн., при цьому 18 грн. становила вартість самої картки та 2 грн. зараховувалася на рахунок картки.
Поповнювалася карта у терміналах, встановлених у вестибюлях станцій. Для цього існували два типи автоматів: у першому можна було поповнювати лише картки, другий був універсальним – крім карт для оплати проїзду з його допомогою можна було також оплатити інтернет, мобільний зв’язок та багато іншого.
Термінали приймали будь-які купюри номіналом від 1 до 200 грн. Максимальна сума на рахунку картки – 500 грн. Після того, як ви вставили картку та внесли купюру, її номінал автоматично додавався до суми на рахунку.
Безконтактні електронні карти були прості та зручні у використанні, оскільки майже позбавили пасажирів необхідності стояти в чергах, могли бути поповнені на велику кількість поїздок відразу і не мали терміну закінчення дії. Крім того, після підвищення вартості проїзду можна було їздити за старим тарифом, доки карту не буде поповнено. Єдиною незручністю для деяких людей було лише те, що термінали поповнення не проводили розмін грошей та не видавали решти.
Також існували безконтактні картки для пільгових категорій населення. На відміну від звичайних карток, вони мали половинний тариф або взагалі давали право безкоштовного проїзду. Крім того, у них був обмежений термін дії – наприклад, для студентів картка дійсна протягом навчального року, на який вона видана. За правилами користування пільгову картку заборонялося передавати іншим особам.
Завдяки практичності та зручності користування, такі карти здобули велику популярність – в останній рік їхнього використання 86% пасажирів користувалися саме ними. Починаючи з літа 2019 року, все більше турнікетів переобладналося під новий засіб оплати проїзду. З 1 березня 2020 року ці карти припинили обіг у метрополітені. Точніше буде сказати, що скористатися ними було ще можна, але поповнити – вже ні. До початку війни один турнікет у кожному вестибюлі все ще працював на приймання таких карток.
Безконтактні картки зразка 2007 року.
Безконтактні картки зразка 2008 року.
Безконтактні картки зразка 2009 року.
Безконтактна картка зразка 2010 року.
Безконтактна картка зразка 2011 року.
Безконтактні картки зразка 2012 року.
Безконтактна картка зразка 2016 року.
Термінал поповнення безконтактних карток.
Зліва направо: автомат з продажу безконтактних карток, автомати з продажу паперових квитків, термінал поповнення безконтактних карток.
Зліва направо: автомати з продажу паперових квитків, універсальний термінал поповнення.
Напередодні проведення чемпіонату з футболу, 24 квітня 2012 року, для заміни жетонів у метрополітені було введено новий спосіб оплати – паперові квитки зі штрих-кодом. Для проходу на станцію потрібно вставити паперовий квиток у пристрій для читання на турнікеті. Час купівлі та використання квитка заноситься до бази даних, тому повторний прохід за тим самим квитком неможливий. Для продажу таких квитків усі вестибюлі протягом короткого часу були обладнані автоматами з продажу, що після внесення грошей друкують квиток та видають пасажиру. Автомати з продажу жетонів при цьому демонтували.
Паперові квитки виявилися дуже незручним засобом оплати та доречні лише пасажирам, які не їздять у метро регулярно. По-перше, вони дійсні тільки в день покупки, тому купувати декілька і запасатися ними заздалегідь немає сенсу. По-друге, автомати з їх продажу приймають лише купюри дрібного номіналу (1, 2, 5 грн.), а також монети в 50 коп. та 1 грн.; лише у березні 2018 року було додано можливість внести купюру у 10 грн. У повсякденному житті готівка потрібного номіналу є в кишені далеко не завжди і нерідко можна спостерігати випадки, коли у автоматів пасажири просять сусідів по черзі допомогти їм, розмінявши гроші. Паперові квитки сильно програють колишнім способам оплати за практичністю та зручністю користування, але є набагато біль економічними для самого метрополітену.
У перші дні після введення паперових квитків зі штрих-кодом у вестибюлях утворилися незвично довгі черги, а на найбільш завантажених станціях у годину пік черги були такі, що вишиковувалися через вестибюль і тяглися з підземних переходів за виходи на вулицю. Згодом люди стали все більше уникати паперових квитків і черги у вестибюлях поступово зменшувалися.
Так виглядає паперовий квиток із штрих-кодом.
Автомати з продажу паперових квитків.
Одним із нових способів оплати проїзду в метрополітені є єдині електронні квитки (E-Ticket, ЄЕК). Система E-Ticket запрацювала у Харківському метрополітені 1 березня 2019 року, коли на станції «Держпром» з’явився перший валідатор. Проте геть усі вестибюлі метрополітену обладнали принаймні одним валідатором електронних квитків лише у липні, після чого вестибюлях з’являлося все більше таких валідаторів. Електронні квитки являють собою пластикову картку стандартних розмірів з електронним чіпом всередині.
Задум створити універсальний проїзний для кількох видів транспорту у Харкові обговорювався майже протягом десятиліття, а реальні дії щодо розробки такого засобу оплати розпочалися у 2015 році. При цьому було задіяно досвід реалізації подібних систем, які вже існували в багатьох містах по всьому світу. Новий засіб оплати проїзду охоплює весь міський електротранспорт (метрополітен-трамвай-тролейбус). Восени 2017 року було анонсовано запровадження єдиного електронного квитка у Харкові: з 1 грудня – у наземному транспорті, з 1 січня – у метрополітені. Одночасно з цим у метро повинні були з’явитися автомати розміну готівки, що значно спрощують життя.
Перші термінали на зупинках наземного транспорту справді з’явилися швидко, але реалізація заходів щодо впровадження нової системи проходила повільно. Вже дуже скоро її запуск у метрополітені було відкладено до 1 лютого, проте про це не могло бути й мови. На той час валідатори для сканування електронних квитків були встановлені далеко не у всіх одиницях наземного транспорту, а там, де були встановлені – практично ніде не працювали. Функціонування системи у перші місяці супроводжувалося великою кількістю технічних збоїв та помилок, також мали місце випадки вандалізму, виходу з ладу терміналів та валідаторів. Як наслідок, запуск єдиних електронних квитків у метрополітені було відкладено.
Лише влітку 2018 року нова система була частково налагоджена та почала функціонувати по всій мережі трамваїв та тролейбусів Харкова, тоді ж у вестибюлях метрополітену з’явилися термінали для електронних квитків та автомати розміну грошей (щоправда, ще без електроніки всередині), а восени розпочався випуск квитків для пільгових категорій населення. Терміни впровадження E-Ticket у метрополітені багаторазово відкладалися та переносилися через неузгодженість дій різних відомств, відповідальних за реалізацію цього проекту. Незважаючи на свою прогресивність, значно більшу зручність та безперечні переваги, нова система оплати проїзду відразу не отримала репутації популярної – у наземному електротранспорті переважна більшість пасажирів, як і раніше, платили за проїзд як звикли, готівкою.
Нарешті, 23 вересня 2019 року трапилося те, чого багато хто чекав – термінали єдиних електронних квитків нарешті були запроваджені. Як купівля, так і поповнення електронних квитків здійснюються за допомогою спеціальних терміналів, встановлених у вестибюлях. Існують термінали двох типів: перший – тільки для поповнення, другий – для поповнення та купівлі ЄЕК. Робота з меню терміналу проста та інтуїтивно зрозуміла. Вартість квитка складає 36 гривень, термін дії – 5 років. Поповнити квиток можна купюрами будь-якого номіналу від 1 до 200 гривень, максимальна сума на рахунку – 550 гривень (купюри номіналом 1 та 2 гривні приймають не всі термінали). Після того, як ви вставите квиток у зчитувач і внесете купюру до приймача терміналу, номінал купюри буде автоматично доданий до суми на рахунку. З січня 2020 року термінали також приймають і монети номіналом 1,2,5 та 10 гривень. У невизначеній перспективі перед поповненням можна буде скористатися автоматами для розміну грошей, що дуже зручно для пасажирів (наприклад, якщо у вас є купюри великого номіналу, і ви не хочете виділяти на поповнення квитка всю суму). Щоб пройти на станцію, достатньо прикласти єдиний електронний квиток до зчитувального пристрою турнікету.
Єдиний електронний квиток зразка 2017 року зеленого кольору (пільговий квиток блакитний), та новий квиток зразка 2021 року.
Термінали для E-Ticket.
Екран термінала E-Ticket.
Понад десяток років у засобах масової інформації, а також на форумах та у соціальних мережах активно мусувалася тема впровадження можливості оплати банківськими картками. Часто звучали обіцянки про впровадження такої практики, до міської влади подавали незліченні петиції. Зрештою, 25 вересня 2020 року така технологія запрацювала у Харківському метрополітені, причому до останніх днів цей факт не афішувався заздалегідь. Перші турнікети з можливістю оплати банківською картою з’явилися на станції «Держпром», а до весни наступного року ними обладнано принаймні один вестибюль кожної станції. На тлі інших ці турнікети добре виділяються синім забарвленням та відповідними символами. Щоб уникнути плутанини, слід нагадати, що проходити через турнікет слід ліворуч від нього, а не праворуч.
Щоб скористатися таким терміналом, необхідно додати до зчитувального валідатора карту Visa або MasterCard, що підтримує безконтактну форму оплати. Також можна скористатися Apple Pay, Google Pay або іншим пристроєм, що підтримує технологію NFC. Вартість проїзду за такої оплати не змінюється, а комісія не списується. Однак, слід врахувати, що на відміну від валідаторів E-Ticket, які спрацьовують практично миттєво, валідатору банківських карток потрібно приблизно 2-3 секунди, щоб дати вам зелене світло.
Турнікети (ліворуч – для E-Ticket, праворуч – для приймання банківських карток).
Валідатор банківських карток.
У вересні 2021 року в місті було запроваджено таку новацію, як карта харків’янина. По суті вона являє собою той же електронний квиток, але дає низку переваг своєму власнику: можливість відвідувати зоопарк, отримувати знижки на послуги в медичних та освітніх закладах, магазинах, АЗС, закладах відпочинку та дозвілля. 25 січня 2022 року з’явилася можливість використовувати картку для проїзду у громадському транспорті як альтернативу E-Ticket; однак, на відміну від останнього, карта харків’янина персоніфікована та видається індивідуально за спеціальною заявою. Крім стандартних карток, було випущено картки для працівників комунальних служб, пільгові картки (дають можливість 50 безкоштовних поїздок на місяць), картки для студентів та школярів (дають 50% знижку на проїзд у період з вересня по червень).
Картка харків’янина (стандартна, комунальна та пільгова).
Таким чином, напередодні повномасштабного вторгнення в Харківському метрополітені існувало чотири способи оплати проїзду – паперовий квиток зі штрих-кодом, єдиний електронний квиток, банківська картка та картка харків’янина. Найбільша частка припадала на електронний квиток.
Незважаючи на те, що майже кожне підвищення тарифу супроводжується бурхливими дискусіями та б’є по кишенях харків’ян, вартість проїзду у Харківському метрополітені стабільно є однією з найнижчих у світі та ніколи не покриває експлуатаційних витрат.
Висловлюється подяка Євгену Толстоп’яту, Григорію Гамбаряну та Оксані Митрофановій за надані зразки проїзних та жетонів.
Хронологія зміни вартості проїзду
| 23.08.1975 | 5 коп. |
| 02.04.1991 | 15 коп. |
| 02.01.1992 | 30 коп. |
| 27.04.1992 | 50 коп. |
| 26.12.1992 | 5 крб. |
| 05.06.1993 | 15 крб. |
| 10.09.1993 | 30 крб. |
| 06.12.1993 | 150 крб. |
| 01.09.1994 | 200 крб. |
| 10.11.1994 | 1500 крб. |
| 01.02.1995 | 5000 крб. |
| 01.09.1995 | 10000 крб. |
| 29.01.1996 | 20000 крб. |
| 02.09.1996 | 20 коп. |
| 08.10.1996 | 30 коп. |
| 08.06.2000 | 50 коп. |
| 19.10.2006 | 75 коп. |
| 14.02.2009 | 1 грн. 50 коп. |
| 12.03.2011 | 2 грн. |
| 23.05.2013 | 3 грн. |
| 23.03.2017 | 4 грн. |
| 29.03.2018 | 5 грн. |
| 07.02.2019 | 8 грн. |