Захисників України

Дата відкриття: 6 травня 1995 року
Архітектори станції: В. Співачук, О. Денисенко, О. Перепелиця
Інженери: Р. Денисюк, Л. Коба
Художник: М. Крилов
Тип станції: односклепінна, мілкого закладення
Попередня назва: Площа Повстання (до 17 травня 2016)
Проектна назва: Груднева
Пасажиропотік: 15,3 тис. на добу (2015 р.)

Станція відкрита 6 травня 1995 р. у складі першої пускової ділянки третьої лінії Харківського метрополітену «Метробудівників» – «Наукова», що складається з п’яти станцій. Ці станції сильно постраждали від вимушеної економії коштів, проте водночас архітектори та художники надали кожній з них особливої ​​оригінальності – наприклад, за рахунок більшого розмаїття кольорів. Відкриття станції було присвячено дню перемоги.

Станція розташована в Салтівському районі, у центральній частині міста під однойменним майданом. Виходи до міста через підземні переходи до майдану Захисників України, Кінного ринку, Національної академії Національної гвардії України, проспекту Героїв Харкова, вулиць Тюринської, Молочної, Богдана Хмельницького та Олега Громадського, до зупинок трамвая, тролейбуса, автобуса та маршрутних таксі.

Спочатку станція мала назву «Площа Повстання», отримане за колишньою назвою тієї ж площі. 17 травня 2016 року станцію було перейменовано згідно із законом про декомунізацію, поряд із ще чотирма станціями Харківського метрополітену. Фактичне перейменування всіх станцій (заміна табличок із вказівниками та оголошень автоінформатора) відбулося лише 12 серпня.

Опис станції

Станцію «Захисників України» збудовано за типовим проектом односклепінної станції. Її архітектурне оформлення скромне та доволі просте.

Очевидно, станція «Захисників України» стала останньою односклепінною станцією Харківського метрополітену якщо не назавжди, то дуже надовго. У проектах на майбутнє такі станції відсутні, ймовірно, через те, що пересувна опалубка, яка використовувалася для їх будівництва, давно стала непридатною, а на виготовлення нової немає коштів. При цьому станції за проектом «харківського однозводу» досі інтенсивно будуються у багатьох метрополітенах.

Побілена бетонна стеля розділена на секції, в кожній з яких є глибока поперечна ніша для світильників. Поверхня склепіння переходить у стелю вестибюлів станції. На жаль, через дуже складні ґрунти нерідко трапляються протікання, для боротьби з якими в нічні вікна часто нагнітають цементний розчин за бетонну обробку склепіння.

Освітлення забезпечують світильники з алюмінієвих світлорозсіювальних ребер, розташовані в п’ять рядів. Таке компонування створює ефективне освітлення навіть у випадку, коли багато світильників вимкнено.

Колійні стіни оздоблені білим мармуром «Коелга» уральського родовища. Вставки для назви станції та покажчиків оздоблені коричневим мармуром «Великий Кам’янець» Хустівського родовища Закарпатської області. Цоколь стін викладений сірим гранітом. Уздовж кожної колійної стінки є по чотири арки з інформаційними табличками, в нижній частині яких викладені мозаїки.

Підлога станції «Захисників України» викладена сірим та червоним гранітом українських родовищ. Фігури із світло-сірого граніту, викладені поперек платформи, найбільше нагадують гайковий ключ. Інформаційних стійок із навігацією по лінії спочатку не було, їх встановили у 2009 році.

Головною прикрасою станції є вісім декоративних мозаїчних композицій із смальти, створених художником Миколою Криловим. Кожна така мозаїка є унікальною і не повторюється.

За першим задумом художні композиції мали розкривати безпосередньо тематику повстання, яким станція отримала первісну назву. Однак коли у 1993 році справа дійшла до безпосередньої реалізації, архітектор В. Співачук та художник М. Крилов ухвалили рішення змінити художнє оформлення, і замість зіткнень робочих та солдатів зобразити зіткнення кольорів та геометричних форм.

Абстрактні композиції «Сплески» поєднують різні кольори з переважанням білих, синіх та червоних тонів, які взаємодіють один з одним по-різному: десь між ними рівновага, а десь один із кольорів перемагає та розливається. Ці композиції найкраще сприймаються з близької відстані.

Свою нинішню назву майдан отримав у 2016 році рішення Харківської обласної державної адміністрації. Очевидно, нове ім’я дала Національна академія Національної гвардії України.

Шестиметрові сходові марші викладені сірим гранітом та коричневим мармуром.

В оздобленні вестибюлів станції «Захисників України» використовувався сірий італійський мармур.

13 травня 2023 року на станції «Захисників України» пройшов турнір із боксу «Героїв оборони Харкова». Це був перший великий спортивний захід від початку повномасштабної війни.

На цей час перші три станції Олексіївської лінії були закриті для пасажирів, а дільницею «Метробудівників» – «Архітектора Бекетова» ходили два човники.

Станція в 2002 році. Тут можна помітити обмежувальні бар’єри на платформі, які існували з 2001 по 2003 рік, коли Олексіївською лінією курсували чотиривагонні поїзди.

Станція у 2006 році.

Станція приймає перших пасажирів. З архіву С.Е. Половця.

Будівництво та проекти

Станція «Захисників України» є однією з найбільш багатостраждальних. Без перебільшення, працюючи за таких умов, метробудівники здійснили справжній подвиг. Але про все по порядку.

Ще до початку основних робіт підрядні організації довго поралися з перекладкою підземних комунікацій (кабелі, водопровід, каналізація, теплотраса), якими просто кишіла ця територія. У процесі будівництва не раз доводилося перекривати рух площею та організовувати об’їзні шляхи для наземного транспорту. Найбільше клопоту завдала перекладка трамвайних колій, для багатьох маршрутів трамваїв довелося змінити шлях слідування.

Побудувати станцію метро в суцільних плавунах, де в забій надходить майже 200 тисяч кубометрів води за годину, працюючи по коліно у воді – вкрай складне завдання навіть для професіоналів своєї справи.

Будівництво станції було розпочато влітку 1985 року. Для організації водозниження було використано складну систему з голчастих фільтрів та безлічі насосів, які регулярно забивалися через дуже високе навантаження. Для будівництва тунелів через компресори в ґрунт закачувався охолоджений розчин хлориду кальцію, і вже заморожених ґрунтах вели проходку.

Цього разу вирішили використати ту ж конструктивну модель, що на односклепінній станції «Академіка Павлова», але із зміненою технологією будівництва. Основні тримальні та огороджувальні конструкції споруджені з збірних залізобетонних елементів, які монтувалися секціями за допомогою 50-тонного крана та пересувної опалубки. На будівництві застосували прогресивний метод «стіна в ґрунті». Суть цього методу полягає в наступному: проривається вузька траншея, в ній монтується арматурний каркас, який заливається глинистим цементним розчином. Стіни по обидва боки станції також зроблені не монолітними, а змонтовані із залізобетонних збірних елементів. Усередині між стіною та склепінням встановили перекриття – так звані декоративні стіни. У сукупності це скоротило витрати на 30%, дало змогу заощадити сотні тонн металу і безліч лісоматеріалів, проте знову вийшло боком – склепіння станції майже відразу після відкриття почало протікати, і з тих пір з течами у склепінні борються постійно.

Тунелі, що примикають до станції, ніби затиснуті між двома водонасиченими піщаними пластами: зверху – алювіальні, знизу – бучацькі водонапірні піски. У розташованому між ними відносно невеликому прошарку ґрунту і велося прокладення. Для прокладення тунелів застосували новий механізований щит, за допомогою якого за таких умов стабільно долали по 40-50 метрів на місяць. Чавунні тюбінги для метробуду постачав Череповецький металургійний комбінат, а обробка цих тюбінгів уже проводилася на харківських підприємствах. Будівництво тунелю завдовжки 2300 метрів у бік станції «Архітектора Бекетова» велося особливо важко. Перші 150 метрів проходили у заморожених ґрунтах, наступні 300 – під стисненим повітрям, тобто у кесоні. Щоб подолати цю ділянку, знадобилося два роки. Безпосередньо під річкою Харків ґрунт просто так не заморозити, тому річку перекрили штучною земляною дамбою, даби вже з неї бурити у дні свердловини для заморожування.

Крім того, особливої ​​точності вимагала робота під старими кварталами Харкова та будинками заводів Харківської панчішної фабрики, «Здоров’я трудящих», «Точмедприлад». Було вжито ряд технічних заходів, таких як зміцнення будівель, укладання додаткових фундаментів.

До речі, прокладання під заводом «Точмедприлад» відзначалося особливим драматизмом. Корпус заводу побудований на фундаментах, що стоять окремо, які, в свою чергу, розташовані прямо над пливунами. Розрахувавши граничні навантаження тримальних конструкцій, дійшли висновку, що подальше прокладання без зупинки заводу неможливе. Це був перший такий випадок за всю історію харківського метробуду. Майже рік у міському виконавчому комітеті йшла суперечка: управління метробуду пропонувало зупинку заводу на два місяці з виплатою компенсації його робітникам, керівництво самого заводу пропонувало виділення коштів на будівництво додаткового корпусу, куди можна буде перенести виробниче обладнання. Зрештою, було затверджено перший варіант. На честь будівельників, після закінчення проходки були проведені виміри, які не виявили скільки-небудь суттєвого просідання на території заводу.

З вищеназваних причин перегонні тунелі на ділянці «Площа Повстання» – «Архітектора Бекетова» були готові останніми. У серпні 1992 року відбулися перші збійки тунелів у незалежній Україні, вони ж стали й фінальними на першій пусковій ділянці Олексіївської лінії. За рахунком це були відповідно 15 і 16 збійка.

Цікавий факт: на початку будівництва третьої лінії на вулиці Сомівській зносили кілька старих одноповерхових будинків. Під їхніми руїнами інженер «Харківметробуду» В. Зражва виявив портсигар, наповнений золотими монетами дореволюційного карбування, після чого здав його до районного відділення міліції. Знахідка була оцінена в 6682 радянських карбованці, і чверть цієї суми склала винагорода будівельника.

Наприкінці 1989 року основні роботи на станції було завершено: готова станція в конструкціях, тягово-знижувальна підстанція, камера основної вентиляції. Будівельники вже приступили до засипки котловану та оздоблення конструкцій, проте ще тривало прокладення тунелів, будівництво другого вестибюлю та виходів у місто. У 1991 році будівництво вже наближалося до завершення, але через проблеми з фінансуванням останні роботи виконувались невеликими порціями протягом трьох років. До літа 1994 станція була практично готова, справа залишалася за малим – придбати кабелі і рейки для постійних шляхів. Ось тільки це мало зажадало ще майже рік. 12 квітня 1995 року станція «Площа Повстання» була першою на Олексіївській лінії прийнята в експлуатацію робочою комісією.

Котлован станції «Площа Повстання». Березень 1987 року.

Будівництво ділянки тунелів відкритим способом у бік станції «Метробудівників». Липень 1987 року.

Монтаж ділянки тунелів, що примикає до станції, з цільних залізобетонних секцій.

Збійка на перегоні «Площа Повстання» – «Метробудівників». Травень 1990 року.

Прохідник біля входу до кесонної камери.

Станція за рік до відкриття.

Завершальні роботи на платформі. Лютий 1995 року.

Пробний поїзд на станції «Площа Повстання». 27 квітня 1995 року.

Реалізований проект станції.