Архітектора Бекетова
Дата відкриття: 6 травня 1995 року
Архітектори станції: В. Співачук, Г. Карпенко, Н. Кусинська
Інженери: Р. Денисюк, Л. Коба
Художники: О. Пронін, Г. Тищенко
Тип станції: колонно-пілонна, глибокого закладення
Проектні назви: Раднаркомівська, Політехнічна
Пасажиропотік: 13,3 тис. на добу (2015 р.)
Станція відкрита 6 травня 1995 р. у складі першої пускової ділянки третьої лінії Харківського метрополітену «Метробудівників» – «Наукова», що складається з п’яти станцій. Ці станції сильно постраждали від вимушеної економії коштів, проте водночас архітектори та художники надали кожній з них особливої оригінальності – наприклад, за рахунок більшого розмаїття кольорів. Відкриття станції було присвячено дню перемоги.
Станція розташована в Київському районі, у центральній частині міста, біля площі Архітекторів. Виходи до міста через підземні переходи до площі Архітекторів, Харківського державного інституту міського господарства імені О.М. Бекетова, Харківському політехнічному інституту, художнього музею, вулицям Григорія Сковороди, Чорноглазівській, Скрипника, Дарвіна та Жон Мироносиць, до зупинок маршрутних таксі.
Опис станції
Станцію «Архітектора Бекетова» збудована за проектом колонно-пілонної станції. Це принципово нове технічне рішення, результат праці харківських інженерів та архітекторів. По суті, це підвид пілонної станції, який відрізняється насамперед звуженими пілонами. Поряд зі станцією «Держпром», це єдині станції такого типу в метрополітенах колишнього СРСР, та й у всьому світі їх можна на пальцях перерахувати.
Ідейно-композиційний задум станції з її червоно-бордовим оздобленням відповідає проектній назві «Раднаркомівська». Коли у березні 1993 року міська рада ухвалила рішення про перегляд назв для Олексіївської лінії, змінювати оформлення не було вже ані часу, ані можливостей.
Поза всяким сумнівом, станція «Архітектора Бекетова» є найкрасивішою та найвиразнішою на своїй пусковій ділянці, а от чи сподобалася б вона самому Олексію Миколайовичу – невідомо: він не надто шанував низькі перекриття та світильники прямо над головою.
Відмінною особливістю станції є те, що і в центральному, і в бічних залах стеля не бетонна, як завжди, а зібрана у вигляді парасольки з побілених азбестових панелей. За первісним планом стелю замислювалося виготовити з гнутого профільованого алюмінію.
Освітлення забезпечують світильники у вигляді суцільних ліній з алюмінієвих світлорозсіювальних ребер з корпусом, пофарбованим у червоний колір.
Багато хто цікавиться, навіщо на стелі потрібні дві металоконструкції химерної форми. Насправді це лише чисто декоративний елемент оформлення.
Пілони станції “Архітектора Бекетова” мають ширину всього 2 метри. Для їхнього облицювання було використано рожево-коричневий мармур «Новоселиця» українського родовища Закарпатської області та темно-сірий український граніт. Крім того, у кожному пілоні є вставки з алюмінію, анодованого під золото.
У прогонах між пілонами встановлені металоконструкції з інформаційними табличками.
Мармур «Новоселиця», яким оздоблені пілони та стіни бічних залів, має одну незвичайну особливість – у ньому добре збереглися останки стародавніх організмів.
Зазвичай пасажири їх не помічають, але якщо придивитися, то по всій станції можна знайти десятки місць, де видно раковини амонітів, що належать до крейдяного періоду (145-66 мільйонів років тому).
Колійні стіни оздоблені червоною металоемалевою плиткою, що відштампована з листової сталі на харківському емальзаводі. Плитка викладена на стінах таким чином, що утворює хвилястий візерунок.
Прямокутні вставки викладені світло-сірим гранітом родовища Запорізької області, цоколь колійних стін – темно-сірим гранітом.
Станція одержала свою назву на честь видатного харківського архітектора О.М. Бекетова, без будь-якої прив’язки до місцевості, хоча поряд зі станцією знаходиться багато спроектованих ним будівель.
У торці платформи розташовується великий барвистий вітраж, присвячений О.М. Бекетову. Ця художня композиція була виготовлена художниками, засновниками харківської школи вітража Олександром Проніним та Галиною Тищенко. На цей раз вітраж був виконаний у техніці пласт-цементу. Дивлячись на цю красу, пасажири навіть не підозрюють, що за нею стоять тисячі шматочків різнокольорового скла і два роки кропіткої роботи.
Оскільки для станції замислювалася інша назва, то й виготовляли вітражі зовсім на іншу тематику: революційний рух, встановлення радянської влади, червоні прапори. Однак часи змінилися, і коли більша частка роботи вже була позаду, художникам заявили, що «Раднаркомівської» не буде і тематика вітражів неактуальна, після чого поставили умову: або вони повністю переробляють свою роботу, або від вітражів відмовляються на користь іншої техніки. У міськраді тоді йшли дебати про те, яку з двох назв обрати: «Імені Алчевських» чи «Архітектора Бекетова». Якби зробили вибір на користь сім’ї Алчевських, вітражів не з’явилося б, оскільки ця тематика художникам не близька. І навіть коли нову назву затвердили, було від чого впасти у відчай, тому що переробляти роботу з нуля було вже ніколи, але на свій страх і ризик все ж таки роботу було вирішено переробити. Звичайно, допомогла тут та обставина, що відкриття Олексіївської лінії постійно відкладалося та переносилося. Олександр та Галина працювали з потрійною силою, днями та ночами, залучили до роботи своїх студентів, і… встигли.
На жаль, через дефіцит коштів значну частину мармуру довелося замінити звичайною кахельною плиткою кремового кольору, яка не відрізняється особливими естетичними властивостями.
Підлога станції викладена сірим та червоним українським гранітом, причому червона смуга «огинає» пілони або проходить через них.
Вихід є лише з одного боку платформи, проте для наявного пасажиропотоку цього цілком достатньо.
У торці станції, до якого примикають коридори, раніше знаходилася пам’ятна табличка про відкриття третьої лінії (демонтована у 2023 році).
Щоб вийти з торця платформи до вестибюля, потрібно пройти через коридор, довжина якого становить майже 60 метрів.
Вестибюль зв’язується з коридором за допомогою чотиристрічкового ескалатора типу ЕТ-5М.
Вестибюль станції «Архітектора Бекетова» вельми просторий і затишний, насамперед завдяки вітражу та люстрам на стелі.
Масивні люстри у формі квітки виготовлені з алюмінію та пофарбовані у червоний колір.
Над ескалаторами знаходиться ще один вітраж – найбільший у харківському метрополітені, його площа становить 36 кв. м. Тут на тлі яскравої гри кольорів втілено визначні пам’ятки Харкова. Загальне сприйняття такої художньої композиції фрагментарне, щоб пасажири могли швидко виділити щось для себе та розглянути, поки спускаються ескалатором. Цей вітраж дуже барвистий, тому довгі роки незмінно привертав увагу та радував харків’ян. До речі, у торці платформи, де була табличка, планували помістити третій вітраж, який би розкривав тематику безпосередньо тих будівель, які проектував О.М. Бекетов, проте цей вітраж виготовити не встигали.
Коли цей вітраж вже було завершено, трапилося непередбачене – раптово луснула його основа. Оскільки переробляти щось не було часу, пошкоджене місце скріпили пласт-цементом. Якщо уважно придивитися, то можна помітити темну лінію, що йде по діагоналі через ділянку, де вітраж лопнув. Вітражі на станції «Архітектора Бекетова» донедавна залишалися останніми з підсвічуванням. На жаль, зараз оцінити їхню красу вже не вийде.
Станція у 2000-і роки.
Назва та стрілкові покажчики на колійній стіні у колишньому виконанні.
До заміни інформаційних табличок у 2012 році вони мали скруглені кути та виглядали більш презентабельно.
Портал в тунель і старий інтервальний годинник.
Станція приймає перших пасажирів. З архіву С.Е. Половця.
Будівництво та проекти
Вже на світанку проектування з низки причин стало зрозуміло, що буде побудовано станцію глибокого закладення: необхідно вести прокладку під безліччю старих будівель і вийти на сусідню станцію «Держпром», також глибокого закладення. Але найголовніше – серед щільної великої кількості старої забудови в історичній частині Харкова було просто ніде розкопати котлован. Тому вирішено було побудувати станцію закритим способом (підземними виробітками), а котлован для вестибюлю розробити на площі Архітекторів. Декілька одно- і двоповерхових будинків все ж таки довелося знести.
Фахівці інституту “Харківметропроект” розробили принципово нову конструкцію колонно-пілонної станції зі збірного залізобетону. Така станція не тільки є більш просторою в порівнянні з типовою пілонною, але й виходить набагато більш економічною у будівництві. Така конструкція стала можливою і завдяки тому, що станція розташовується на глибині 20 метрів, що лише не набагато глибше деяких станцій мілкого закладення.
Будівництво станції «Архітектора Бекетова» було розпочато восени 1984 року із закладання ствола. У короткі терміни було споруджено гірничий комплекс, і вже на початку 1985 року розпочато проходження тунелів та підхідної виробки до тунелів майбутньої станції.
Будівельникам довелося чимало попрацювати з перенесенням підземних комунікацій, у цій найстарішій частині Харкова під вулицею Пушкінська (нині Григорія Сковороди) багато ліній водопроводу та каналізації мали вік понад сотню років.
Будівництво платформної ділянки відбувалося так: пройдено ділянку перегінних тунелів, потім ці тунелі розширили до 8,5 метрів. Після проходження бічних тунелів між ними спорудили центральний тунель діаметром 9,55 метрів. Майже всі роботи були виконані вручну, без застосування прохідницького щита. Після спорудження трьох станційних тунелів розкривали проходи між пілонами. Основні тримальні та огороджувальні конструкції були побудовані зі збірного залізобетону.
Самі перегонні тунелі в обидва напрями споруджувалися з тюбінгових кілець і прокладалися з допомогою механізованого прохідницького щита з наступним нагнітанням цементного розчину за обробку тунелів. Складання прохідницького щита в монтажній камері супроводжувалося безліччю проблем через несправність гідравлічних вузлів та відсутність кріпильних деталей. Ґрунтові води докучали будівельникам і тут, проте, завдяки ефективній системі водозниження, на поверхні у вибої було досить сухо. На жаль, на перегоні у бік станції «Площа Повстання» не обійшлося без проходки в кесоні під стисненим повітрям, важким і згубним для здоров’я прохідників. Через різнорідні геологічні умови на відрізках тунелю в кілька десятків метрів чергували кільця із залізобетонних та чавунних тюбінгів. На перегоні «Архітектора Бекетова» – «Держпром» 2 квітня 1986 року відбулася перша збійка зустрічних тунелів на Олексіївській лінії.
На будівництві станції «Архітектора Бекетова» знайшли масове застосування лазерні установки для маркшейдерів, за допомогою яких останні значно швидше могли розрахувати параметри конструкцій та напрямок проходки тунелів. Такі прилади використовувалися і раніше, проте цього разу вони були вдосконалені та отримали назву ЛПП (лазерний покажчик проходки). Його перевага в тому, що він дає можливість застосовувати лазерний промінь при спорудженні підземних тунелів як на прямих ділянках, так і вертикальних і горизонтальних кривих.
Для будівництва коридору, що з’єднує вестибюль із платформою, довелося перекласти трамвайні колії та проїжджу частину вулиці Пушкінської.
Будівництво просувалося задовільними темпами, і в 1989 році станція мала найвищу готовність на пусковій ділянці: повністю споруджені основні конструкції, тягово-знижувальна підстанція, майже готові прилеглі тунелі та службові приміщення, розпочато монтаж конструкцій вестибюлю. На початку 1990 року почали оздоблювальні роботи, після чого темпи будівництва стали різко падати до майже повної його зупинки в 1992 році. Решта робіт виконувалася невеликими порціями в міру того, як з державного або обласного бюджету надходили кошти. Вже останні кілька місяців перед відкриттям було завершено оздоблювальні роботи, укладено кабелі та постійні колії, а деякі роботи, такі як монтаж ескалаторів та благоустрій території, виконувались в авралі буквально за лічені дні до відкриття.
Бригада Михайла Лалазарова в момент збійки на перегоні «Архітектора Бекетова» – «Держпром».
Пройдений пілот-тунель станції «Архітектора Бекетова» із ще нерозкритими міжпілонними проходами.
Ділянка перегінного тунелю до станції «Площа Повстання».
Котлован вестибюля станції «Архітектора Бекетова»; праворуч видно тунелі для майбутнього переходу до платформи.
Йде спорудження центрального залу.
Бічний зал станції «Архітектора Бекетова». Серпень 1994 року.
Бригада Бориса Гончарова, яка будувала станцію, на робочій нараді залишилися лише останні штрихи.
Ескалатори незабаром будуть готові до пасажирів.
Ескіз вітража “Жовтнева революція” (планувався в торці платформи).
Ескіз вітража “Повстання” (планувався на місці таблички про відкриття).
Ескіз вітража “Зіткнення” (планувався над ескалатором).
Макети вітражів у натуральну величину у холі Харківської академії дизайну та мистецтв.
Художник Галина Тищенко у майстерні.
Реалізований проект станції.
Комплексне рішення станції та міської інфраструктури з нереалізованим торгівельним центром.
