Салтівська

Дата відкриття: 24 жовтня 1986 року
Архітектори станції: В. Співачук, О. Денисенко, П. Чечельницький, Е. Дорогожилова
Інженери: П. Пашков, Л. Гришина, Р. Денисюк, Л. Коба
Художник: В. Зінухов
Тип станції: колонна трипрогінна, мілкого закладення
Попередня назва: Героїв Праці (до 26 липня 2024)
Проектна назва: Вулиця Героів праці
Пасажиропотік: 21,8 тис. на добу (2015 р.)

Станція відкрита 24 жовтня 1986 р. у складі другої пускової ділянки другої лінії Харківського метрополітену «Барабашова» («Академіка Барабашова») – «Героїв праці» («Салтівська»), що складається з трьох станцій. З відкриттям цієї ділянки найбільший житловий масив міста Салтівка отримав зручний транспортний зв’язок з іншими районами міста, а пасажиропотік значно збільшився.

«Салтівська» є кінцевою станцією Салтівської лінії; за станцією знаходиться колійний розвиток для оберту поїздів. Станція розташована в Салтівському районі, у північно-східній частині міста, серед густонаселених районів Салтівського житлового масиву. У цій місцевості знаходиться осередок ринків та торгових центрів, а також автостанція, яка обслуговує низку внутрішньоміських та ряд приміських маршрутів. Виходи до міста через підземні переходи до вулиць Академіка Павлова та Нескорених, до зупинок трамвая, тролейбуса та маршрутних таксі.

Станція зазвичай сильно завантажена та утримує друге місце по пасажиропотоку. Це зумовлено тим, що станцією користується безліч жителів східних та північних мікрорайонів Салтівки, для яких вона є найближчою станцією метрополітену. Значну роль відіграє й те, що станція є частиною транспортного вузла – сюди з’їжджається безліч маршрутів наземного транспорту із різних мікрорайонів Салтівки та низки населених пунктів Харківської області.

У фантастичній перспективі тут може з’явитися пересадка на четверту лінію метрополітену.

Опис станції

Конструктивне оформлення станції «Салтівська» відповідає типовому проекту колонної трипрогінної станції, але із застосуванням нововведень та оригінальних елементів. Задумом архітекторів при оформленні станції є тема творчої праці людей та найпочесніших професій свого часу, тому архітектурне та художнє оформлення повністю відповідають колишній назві «Героїв праці».

Над створенням архітектурного та інженерного рішення станції працювало найбільше людей з колективу «Харківметропроекту», що дозволило зробити типовий проект оригінальним та несхожим на решту. Згодом подібний проект у дуже спрощеному варіанті використали для дніпровської станції «Комунарівська» (нині «Покровська»).

Як не дивно, але ця станція була єдиною в Харківському метрополітені, оформлення якої значною мірою наповнене радянською ідеологією.

Через геологічні особливості станція «Салтівська» найбільш схильна до затоплення, що вже не раз траплялося під час сильних злив. З цієї ж причини спорудження додаткового виходу зі станції та підземних переходів, що проводилося у 2014 році, затягнулося на півтора роки.

Головною особливістю станції є її стеля, яка була змонтована з восьмигранних кесонних залізобетонних плит. Плити мають каскадний рельєф, тобто поступову зміну діаметра залежно від висоти. У кожній кесонній плиті середнього прогону станції розташовуються оригінальні світильники, зібрані із сталевих вертикальних світлозахисних ребер та декоративних кулястих елементів. Такий підхід до оформлення надає станції особливої урочистості.

У торців платформи стеля має велику висоту, тому світильники мають додатковий «циліндр» з люмінесцентних ламп.

У кесонах бічних прогонів освітлення забезпечують прямі лінії із сталевих ребер.

На станції «Салтівська» вперше було застосовано метод розкриття вестибюлю у бік платформної ділянки.

Завдяки такій особливості у вестибюлях знаходяться балкони, з яких можна спостерігати за станцією, не переходячи через турнікети.

Підлога станції «Салтівська» зібрана з восьмикутних фігур, що точно повторюють контур конструкцій стелі.

В оздобленні підлоги застосовано чорний лабрадорит та два типи червоно-коричневого граніту родовищ Житомирської та Кіровоградської області.

Спочатку контур цих фігур був викладений білим мармуром, проте з часом він поступово стирався.

У 2015-2016 роках мармур був замінений на граніт під час ремонту підлоги, що трохи викривило загальну композицію.

Колійні стіни станції «Салтівська» оздоблені білим мармуром «Коелга» уральського родовища та коричневим мармуром «Великий Кам’янець» закарпатського родовища. Особливу витонченість надає чергування секцій колійних стін: коричневі з двома білими смугами, і білі, що злегка виступають у бік платформи.

Колони станції мають квадратну форму перерізу та містять вертикальні вставки посередині кожної грані. Для оздоблення колон також був використаний білий та коричневий мармур.

Конкурс на художнє оформлення виграв художник-скульптор Віктор Зінухов, який запропонував використати металеві барельєфи, виконані у техніці карбування по міді. Ці барельєфи були виготовлені на Харківській скульптурній фабриці та згодом розміщені у восьмикутних нішах уздовж колійних стін. Виконані вони дуже витончено – чого варте лише виконання складок тканини у скульптурі. На них зображені ордени та медалі радянських часів, нагородження якими так чи інакше пов’язане з трудовими заслугами, а також масові професії того часу. Усього їх вісім із кожного боку. Як не дивно, ці рельєфні композиції тривалий час залишалися недоторканими, незважаючи на декомунізацію, і були закриті рекламними щитами лише у березні 2023 року. Мабуть, так сталося тому, що тут їх не так просто демонтувати, особливо без зупинки руху поїздів, і тільки повномасштабна війна спровокувала знайти відповідне для цього рішення. На фотографії: Орден Трудового Червоного Прапора.

Орден «Знак Пошани».

Барельєф, що символізує працю робітників науки та культури.

Барельєф, що символізує працю інженерів та будівельників.

Орден Трудової Слави.

Орден Леніна.

Орден Жовтневої Революції.

Медаль “Ветеран праці”.

Орден Дружби Народів.

Медаль “За трудову відзнаку”.

Барельєфи медалі «Герой Соціалістичної Праці» раніше розташовувалися у вестибюлях станції, але були демонтовані в 2007 році через необхідність встановити автомати поповнення проїзних карток.

Станція отримала свою назву за Салтівським житловим масивом. Перша назва походила від вулиці Героїв Праці (нині Нескорених), під якою розташована станція. Хоча жодної іншої прив’язки до місцевості немає, назва добре прижилася і часто вживається як топонім для району у розмовній мові.

Станція метро «Салтівська», назва на стіні

Станція у 2000-і роки.

У день відкриття другої пускової ділянки на станції «Героїв Праці» відбувся урочистий мітинг, присвячений цій події. У ньому брали участь метробудівники, проектувальники, керівники партійних органів та підприємств, причетних до будівництва метро.

Станція метро «Салтівська», церемонія відкриття другої ділянки Салтівської лінії

Мітинг відкривав голова виконкому Харківської міської ради С. Соколовський, передавши слово другому секретареві В. Парамонову. Від імені обласного та районного виконавчих комітетів партії, від імені всіх харків’ян звучать слова подяки колективам метробудівників, інженерів-конструкторів, архітекторів та всіх, завдяки кому харків’яни отримали такий цінний подарунок.

На мітингу виступили начальник управління “Харківметробуд” Г. Братчун, бригадир прохідників дільниці №3 ТО-37 М. Зюзько, начальник метрополітену Л. Ісаєв. В урочистий момент перерізають червону стрічку, учасників мітингу запрошують до вагонів.

Будівництво та проекти

Станція «Салтівська» будувалась із великих уніфікованих залізобетонних елементів, які виготовлялися на заводі залізобетонних конструкцій Харківметробуду. Будівництво станції було розпочато на початку 1983 року, коли на перехресті вулиць Академіка Павлова та Героїв Праці (нині вулиця Нескорених) розпочалася розробка котловану. Станція споруджувалась звичним відкритим способом, проте цього разу вперше на будівництві Харківського метрополітену перегін від сусідньої станції також був побудований повністю відкритим способом, з поверхні.

Умови спорудження станції виявилися дуже важкими з низки причин. Ґрунти в цій місцевості є слабкими обводненими пісковиками з пливунними властивостями, з домішками бучацьких глин. Насамперед давали про себе знати ґрунтові води, які тут зустрічаються у величезній кількості. Ситуація посилювалася й тим, що з природних підземних джерел, що розташовані під пагорбами Салтівського житлового масиву, сюди інтенсивно стікають струмки, утворюючи потужне підземне озеро. Для спорудження станції в таких умовах знадобилося впровадити дворівневу систему водозниження: глибинне, засноване на свердловинах, з яких вода відкачується насосами, і голчасті фільтри, розташовані над свердловинами. На дні котловану розмістили зумпф (водозбірник), який просто втиснули під навантаженням у слабкий ґрунт. Завдяки такому комплексу заходів та щільним кріпленням стін у котловані було досить сухо.

На станції «Салтівська» застосували новинку у технології будівництва. Як правило, при спорудженні колонної станції спочатку із залізобетонних конструкцій монтують каркас приміщення, потім накривають його дахом і беруться за платформу. Цього разу першою у котловані спорудили платформу, щоб потім одночасно вести монтаж стін та даху, що дає виграш у часі.

Найскладнішим етапом виявилося будівництво оборотних тупиків та об’єднаної тягової підстанції. Через перебої з постачанням матеріалів, затримкою з перенесенням теплотраси та трамвайних ліній, глухий кут і ОТП почали будувати на півроку пізніше призначеного терміну, через що довелося вести всі роботи в прискореному темпі і в несприятливих умовах – надворі була зима, і морози тоді в Харкові стояли сильні. Для прискорення робіт вирішили наносити гідроізоляційні матеріали на конструкції відразу, перш ніж опускати їх у котлован.

Тунелі на перегоні «Студентська» – «Героїв Праці» були збудовані повністю відкритим способом із нових цільносекційних залізобетонних блоків завдовжки два метри, що монтувалися з поверхні за допомогою крана. Застосування таких блоків дало кілька переваг – виграш у швидкості будівництва, зовнішню поверхню стін тунелів не треба штукатурити перед нанесенням гідроізоляції. Застосування таких конструкцій стало можливим завдяки тому, що перегін майже ідеально прямий по всій довжині. На жаль, прокладення відкритим способом створило незручності через необхідність перекрити ділянку та організувати об’їзний рух наземного транспорту – на щастя, ширина вулиці Академіка Павлова дозволяла це зробити.

Спочатку пускову ділянку планувалося здати в експлуатацію під новий 1987 рік, але за вже сталою традицією метробудівники були рішуче налаштовані завершити всі роботи раніше. І хоча до бажаної дати (день міста) здати все не встигли, відкриття новоспечених станцій відбулося достроково – на жаль, востаннє.

Бригада Миколи Огурцова у котловані станції «Героїв Праці».