23 Серпня

Дата відкриття: 21 серпня 2004 року
Архітектори станції: В. Співачук, Г. Карпенко
Інженери: Р. Денисюк, Л. Коба
Художники: В. Погорєлов, І. Погорєлова
Тип станції: колонна трипрогінна, мілкого закладення
Проектна назва: Вулиця 23 серпня
Пасажиропотік: 14,5 тис. на добу (2015 р.)

Станція відкрита 21 серпня 2004 р. у складі другої пускової ділянки третьої лінії Харківського метрополітену «Наукова» – «23 Серпня», що складається з двох станцій. З відкриттям цієї пускової ділянки метро прийшло до житлового масиву Павлове Поле. Відкриття станції було присвячено 350-річному ювілею Харкова.

Станція розташована в Шевченківському районі, у північній частині міста, на перетині проспекту Науки та вулиці 23 серпня. Виходи до міста через підземні переходи на проспект Науки, вулицю 23 серпня, сквер Воїна-визволителя, до зупинок автобуса, тролейбуса та маршрутних таксі. Станція «23 Серпня» має найрозгалуженішу в Харкові систему переходів і аж дев’ять виходів на поверхню, також вперше один із виходів був вбудований у торговий центр.

Під час перебування станції кінцевою пасажиропотік був вищим, оскільки вона приймала на себе переважну частку пасажирів з Олексіївського житлового масиву. За станцією є колійний розвиток з одним тупиком для відстою та можливістю обороту поїздів.

Опис станції

Станція «23 Серпня» побудована за типовим проектом колонної трипрогінної станції. Ідейно-композиційний задум станції присвячений даті 23 серпня – дню визволення Харкова та за сумісництвом дню міста, тому для надання святковості та урочистості в оформленні поєднуються яскраві кольори. В цілому архітектура станції вийшла досить вдалою, особливо якщо брати до уваги те, з яким обмеженим фінансуванням проходило будівництво.

Станція «23 Серпня» стала останньою, у проектуванні якої брав участь головний архітектор Володимир Співачук. За іронією долі саме з відкриттям цієї станції його будинок опинився в межах пішої доступності від метро.

Стеля виконана максимально просто у вигляді квадратних секцій, у нішах яких встановлені довгасті світильники з корпусом, пофарбованим у рожевий колір. Усі світильники разом були задіяні тільки в день відкриття, а в решту часу частина ламп відключена.

Колони станції мають квадратну форму перетину, оздоблені жовтим та світло-коричневим мармуром «Карніс» грецького родовища з декоративними вставками з алюмінієвих панелей. За початковим задумом верхню частину передбачалося облицювати листовим металом, але від нього було вирішено відмовитися з міркувань протипожежної безпеки.

Головною особливістю станції «23 Серпня» є оздоблення колійних стін з рожевої та червоної металоемалевої плитки з рельєфом у вигляді чотирикутної зірки. Ця плитка була виготовлена із відштампованої листової сталі на харківському емальзаводі.

Цоколь колійних стін та області для навігації облицьовані червоно-коричневим українським гранітом родовища Житомирської області.

Головною окрасою станції є вісім мозаїчних композицій із смальти на колійних стінах. Авторами цих мистецьких композицій є харківські художники, подружжя Віктор та Ірина Погорєлови. Згадуваний у різних джерелах Ігор Погорєлов був відзначений як автор у результаті грубого підтасування фактів і є лише тезкою, а не родичем по відношенню до справжніх авторів. На фотографії: мозаїчне панно із абстрактною картиною.

Цікаво, що за проектом на станції взагалі не було передбачено художнього оформлення і в процесі будівництва про нього навіть не замислювалися. На початку 2004 року станцію, що будується, відвідав голова Харківської обласної адміністрації Є. Кушнарьов. Оглянувши інтер’єр, він заявив, що у такому вигляді станція йому не подобається, оскільки її оформлення непривабливе та не розкриває загального задуму. За його ініціативою до Спілки художників було подано замовлення на художнє оформлення, яке було призначено на художників Погорелових майже у примусовому порядку. Вони бралися за роботу з побоюванням, оскільки не були впевнені у якісному результаті. На фотографії: мозаїчне панно «Дзеркальний струмінь».

Художники розробили варіанти оформлення із зображенням визначних пам’яток Харкова, за побажаннями Кушнарьова також додавши салют. Запропоновані ескізи були сприйняті на ура та швидко затверджені. Робота зі створення мозаїк була виконана за короткий термін – менш ніж за три місяці. Але головною проблемою був не час, а дефіцит смальти – штучного каменю, з якого викладають мозаїку. Через те, що мозаїки належало вставити у вже існуючу концепцію оформлення колійних стін, їх довелося скоротити за розміром до 4 квадратних метрів і розмістити у похилих, а не прямих рамках. На фото: мозаїчне панно «Кіноконцертний зал Україна».

Мозаїчне панно “Успенський собор”.

Мозаїчне панно “Меморіал Слави”.

Мозаїчне панно «Пам’ятник Т.Г. Шевченку».

Мозаїчне панно “Вокзал”.

Мозаїчне панно “Держпром”.

Станція отримала свою назву за вулицею 23 серпня, біля якої розташована. У свою чергу вулицю було названо так за датою звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників у 1943 році.

Станція метро «23 Серпня», назва на стіні

Підлога станції викладена у вигляді килимової доріжки. В оздобленні підлоги було використано червоно-коричневий та сірий граніт українських родовищ.

Спочатку вздовж осі станції розташовувалися лавочки з перфорованого металевого листа, пофарбовані в рожевий колір за загальною стилістикою станції.

За минулі роки фарба місцями сильно стерлася, і в квітні 2017 лавки замінили на дерев’яні.

Сходові марші шириною 6 метрів викладені сірим гранітом.

На станції «23 Серпня» був застосований метод розкриття вестибюля у бік платформної ділянки.

В оздобленні вестибюля було застосовано жовто-кремовий мармур грецького родовища.

Станція у перші місяці після відкриття.

На одному із складів із вагонів 81-718/719, закуплених спеціально до подовження лінії, розмістили напис про те, що потяг був подарований Президентом України до 350-річчя Харкова. Ці поїзди досить довго їздили з такими наклейками.

Станція в 2008 році.

Старий інтервальний годинник.

Колишнє виконання назви станції та стрілкових покажчиків на колійних стінах було виконано красивими об’ємними літерами, ідеально вписувалося в загальний інтер’єр і виглядало набагато більш виграшно за нинішнє.

При відкритті станції у вестибюлях встановили нові турнікети, проте їх експлуатація супроводжувалася великою кількістю збоїв та технічних проблем, крім того, такі турнікети були менш зручними через необхідність повертати триногу рукою. Тому за кілька років їх замінили на старі турнікети типу АКП-1.

Урочиста церемонія відкриття нової пускової ділянки відбулася 21 серпня 2004 року біля пам’ятника Воїну-визволителю на перехресті проспекту Леніна (нині проспект Науки) та вулиці 23 серпня. У церемонії взяли участь міністр транспорту Г. Кірпа, начальник метрополітену М. Пилипчук, голова адміністрації президента В. Медведчук, президент України Л. Кучма, міський голова В. Шумілкін, губернатор Є. Кушнарьов. З імпровізованого помосту було сказано багато теплих слів на адресу метробудівників, президента, керівників області та міста, міністерства транспорту. Учасники мітингу перерізали стрічку та спустилися на станцію, звідки поїхали на станцію «Ботанічний сад».

Станція метро «23 Серпня», церемонія відкриття другої ділянки Олексіївської лінії

Станція в день відкриття.

Будівництво та проекти

Освоєння майбутнього майданчика для станції «23 Серпня» було розпочато ще в 1990 році, проте через різке скорочення фінансування всі сили було кинуто на добудову першої пускової ділянки Олексіївської лінії. У 1994 році було збудовано об’їзну дорогу для наземного транспорту, було пройдено перші 600 метрів тунелю, причому розпочинали прокладення у бік станції «Олексіївська». В 1995 році на містобудівній раді було офіційно затверджено проект типової колонної станції мілкого закладення зі збірних залізобетонних елементів. Після відкриття лінії будівельники перейшли на спорудження її другої пускової ділянки. Звичайно, про колишні темпи будівництва довелося забути, проте тоді звучали обіцянки відкрити станцію «23 Серпня» у 1996 році, хоча на той момент це було малореально, навіть якби фінансування було стабільним.

Реальність же виявилася суворішою за всі очікування: темпи проходки тунелів спочатку впали до 15-20 метрів на місяць, а в травні 1996 року будівництво було зупинено повністю. Виною тому була повна відсутність фінансової підтримки з боку держави, а самостійно область не могла профінансувати такий об’єкт. На той момент було пройдено лише 500 метрів перегінних тунелів у бік станції «Ботанічний сад». Багатьох будівельників при цьому скоротили або відправили до неоплачуваних відпусток. Інші ж, не отримуючи зарплату багато місяців, самі залишали харківський метробуд у пошуках кращого життя. Колись великий колектив рідшав з кожним місяцем, і ті будівельники, що залишилися, лише підтримували в безпечному стані вже споруджені підземні виробки. Протягом кількох років на будмайданчику практично панував затишок, хоча трудівники, що залишилися в строю, просували прохідницький щит на 10-15 метрів на місяць, у міру своїх сил. Ось такий сумний період настав для метробудівників. При цьому за геологічними умовами перегін «Ботанічний сад» – «23 Серпня» був, мабуть, найпростішим за всю історію будівництва харківського метро: його прокладали в сухих глинах, і він має майже ідеально пряму траєкторію. Тунелі обидва напрями прокладалися за допомогою механічного прохідницького щита.

З лихом навпіл за шість років один з тунелів був готовий, і 25 березня 2000 відбулася збійка на перегоні «23 Серпня» – «Ботанічний сад», а 15 травня 2001 був готовий й другий перегінний тунель.

Розробку котловану станції розпочали лише у січні 1997 року, проте через відсутність засобів роботи були згорнуті, добре й не розпочавшись. Перше помітне пожвавлення настало у листопаді 2000 року, коли з державного та обласного бюджету нарешті було виділено значні кошти. Протягом 2001 року було змонтовано козлові крани, проводився монтаж збірних залізобетонних конструкцій та поєднаної тягово-знижувальної підстанції, розпочато спорудження першого вестибюлю та камери з’їздів. Через відсутність металевих опор будівельники вперше застосували практику використовувати залізобетонні. На щастя, станція «23 Серпня» будувалася в ідеально сухих ґрунтах, тому ґрунтові води не докучали будівельникам.

Протягом 2002 року повним ходом йшло спорудження платформної ділянки, камери основної вентиляції, виходів у місто, і вже до кінця року готовність станції становила 70%. Протягом першої половини 2003 року було завершено засипання котловану та укладання постійних колій, а влітку розпочали оздоблення конструкцій. Ще за півроку до відкриття станція була майже готова до введення в експлуатацію.

Останніми доводили до пуття виходи до міста. З ними якраз і стався курйозний випадок. Навесні неподалік будмайданчика прорвало трубопроводи гарячої води, через що вода стала стрімко затоплювати ще недобудовані підземні переходи. У терміновому порядку по переходах розклали мішки із цементом, пізніше підвели насоси для відкачування води. Після цього Харківметробуд стягнув з Харківводоканалу суму завданих збитків.

2 серпня 2004 року на станцію «23 Серпня» прибув пробний поїзд. Завдяки самовідданим зусиллям сотень трудівників харківського метробуду, до 350-річного ювілею Харкова жителі Павлова Поля отримали такий довгоочікуваний подарунок. Багато хто цікавився, чому ж відкриття відбулося не 23, а 21 серпня. Розгадка проста – справді відкриття нової ділянки планувалося на 23-те число, але дату було скориговано під візит до Харкова президента Леоніда Кучми.

Бригада Геннадія Біловицького після збійки на перегоні «23 Серпня» – «Ботанічний сад». На обличчях людей немає звичних усмішок після збійки, адже вони вже майже рік не отримували зарплати. 23 березня 2000 року.